Курсова робота «Правові основи бюджетної системи України»

План

Вступ…………………………………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування бюджетної
системи…………..5
1.1. Поняття бюджетної
системи……………………………………………………………….5
1.2. Нормативно-правове регулювання бюджетних відносин в
Україні……….9
Розділ 2. Особливості бюджетної системи
України………………………………….13
2.1. Державний бюджет України: підходи до формування та
розподілу…….13
2.2. Місцеві бюджети як складова частина бюджетної системи
України……17
2.3. Аналіз бюджетного механізму України на сучасному
етапі………………..22
Розділ 3. Перспективи розвитку бюджетної системи
України…………………25
3.1. Проблеми функціонування бюджетної системи України та можливі
шляхи їх вирішення…………………………………………………………………………………..25
3.2. Альтернативні варіанти наповнення доходної частини державного
бюджету України………………………………………………………………………………………28
3.3. Перспективні напрями бюджетної політики
України…………………………30
Висновки…………………………………………………………………………………………………32
Список використаних джерел…………………………………………………………………34

3

ВСТУП

Суспільно-економічні та політичні процеси, що мають місце в Україні
на сучасному етапі розвитку, значною мірою впливають і на процес
функціонування бюджетної системи, викликаючи цілий ряд невдоволень як
платників податків, так і значної частини працівників бюджетної сфери. В
умовах хронічного дефіциту бюджетних коштів та обумовленого цим
режиму жорсткої економії державних та місцевих фінансових ресурсів
проблема ефективного розвитку бюджетної системи України вбачається
досить актуальною. Її значимість посилюється також постійними змінами у
податковому законодавстві, що призводить до помилок і прорахунків у
визначенні податкових зобов’язань платників податків, а також до
непорозумінь у податкових надходженнях до бюджету, що загострює
нестабільність формування та розподілу загального фонду державного та
місцевого бюджетів. Отже, роль бюджетної системи держави у її фінансових
потоках є значною, тому ефективності її функціонування має бути приділена
особлива увага. Наразі ми вбачаємо у цьому актуальність дослідження.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що пов’язані з
визначенням правових основ функціонування бюджетної системи України.
Предметом дослідження є спектр бюджетних відносин, пов’язаних із
вирішенням проблем розвитку бюджетної системи, напрямку здійснення
бюджетної політики, та вирішення проблем надходжень і видатків з
Державного бюджету України.
Метою дослідження є поглиблення наявних теоретичних знань з курсу
фінансового права, а саме вивчення питань які торгаються категорій
«Бюджетна система», «Державний бюджет України: формування і розподіл»
та «сучасні проблеми функціонування бюджетної системи».
Відповідно до сформульованої мети були поставлені та розв’язані
наступні завдання:
 визначити та дослідити поняття «бюджетний устрій» та «бюджетна
система»;

4
 проаналізувати стан Державного та місцевих бюджетів України на
сучасному етапі.
 розробити ряд рекомендацій щодо удосконалення бюджету та шляхів
вирішення проблем бюджетної системи.
Методи дослідження. Теоретичними та методологічними засадами
дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних вчених в галузі
фінансового та бюджетного права. У курсовій роботі застосовано наступні
методи: описовий та порівняльний аналіз, синтез, наукова абстракція.
У сфері бюджетного права а саме в категорії бюджетної системи
відомими науковцями є: Казюк Я.М., Чугунов І.Я., Артус М. М., Дем’янишин
В.Г., Кириленко О.П., Федосова В.М., Крилова Е. В та ін.
Практичне значення одержаних результатів полягає у майбутньому
використанні рекомендацій наведених у роботі, а також у можливості
вдосконалення законодавства за рахунок їх врахування.
Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається із
вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, загальний
обсяг роботи 35 сторінок, основного тексту 31 сторінка,

5
Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування бюджетної системи
1.1. Поняття бюджетної системи
Бюджетна система України є сукупністю державного та місцевих
бюджетів, побудованих на основі економічних відносин, державних та
адміністративно-територіальних устроїв і регульованих законом. У наукових
джерелах можна знайти й інше визначення, бюджетна система — сукупність
частин, які юридично пов'язані і засновані на загально-прийнятих принципах,
що відповідають міжнародним стандартам. Згідно з бюджетним кодексом,
бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих
бюджетів. Місцевими бюджетами визнають самоврядування територіальних
громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Стаття 2 Бюджетного кодексу визначає основні поняття. По-перше, ми
почнемо з визначення бюджету України. Бюджет України — це план
створення та використання фінансових коштів для забезпечення завдань та
функцій, що виконуються органами державної влади, органами АРК та
місцевими муніципальними органами влади протягом бюджетного періоду.
[2] Бюджети місцевого самоврядування можна назвати бюджетами
територіальних громад сіл, їх об'єднань, населених пунктів, міст (включаючи
райони в містах) і бюджетів територіальних громад.
Бюджети об'єднаних територіальних громад, створені відповідно до
закону та перспективного плану формування територій громад, а також
бюджетів загальних територіальних громад, визнаних КМУ спроможними,
затверджуються законом. [2] Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетною
системою України є компіляція державного бюджету та місцевих бюджетів,
яка встановлюється на основі економічних відносин, державних та
адміністративно-територіальних домовленостей і регулюється законом.
Не слід забувати і про найважливіший закон України — ст. 95
Конституції зазначає, що бюджетна система України ґрунтується на

6
принципах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства
між громадянами і територіальними громадами. [1] Як ми бачимо вище, адміністративно-територіальний відділ України
зосереджується на побудові бюджетної системи України.
На рис. 1.1 наведено бюджетну систему України відповідно до
бюджетного кодексу.
Право на бюджет покладається на орган, який управляє територією —
державою, регіоном, районом. Цей орган затверджує відповідний бюджет і
надає правову основу для основного фінансового плану або рішення органу
місцевого самоврядування [2].

Місцеві бюджети

Рис. 1.1 Бюджетна система України

Примітка: складено автором на основі джерела [2].
У новому бюджетному кодексі не існує поняття "бюджетного устрою",
але він широко використовується в літературі. Бюджетний устрій — це
організація та принципи бюджетної системи, її структура та зв'язок між
окремими частинами бюджетної системи. Бюджетний устрій визначається з

Бюджетна система України

Державний
бюджет
України

Бюджет АРК та
обласні бюджети

Бюджети міст
Києва, Севастополя
та міст обласного
підпорядкування

Бюджети
районів

Бюджети районів
у містах

Районний
бюджет

Бюджети територіальних
громад, селищ, міст та їх
об’єднань

7
урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу
України.
Сума всіх бюджетів, що містяться в бюджетній системі України, є
зведеним (консолідованим) бюджетом України. Зведений бюджет України
служить для прогнозування та аналізу економічного та соціального розвитку
держави, адміністративно-територіальних об'єднань, розрахунку соціальних
та фінансових стандартів, аналізу ефективності бюджетних видатків та
підстав для надання допомоги бюджетам України.
Найважливішими елементами бюджетної системи є:
 органи управління;
 платники податків;
 одержувач бюджетних коштів. [7, c.93] Як і в будь-якій іншій системі, у бюджетній системі України існують
принципи встановлення, існування та відновлення бюджету, які викладені у
статті 7 Бюджетного кодексу. Загалом принципів 10, отже:
1. Єдності (передбачено єдину правову базу, єдину грошову систему,
єдині бюджетні механізми, єдину бюджетну класифікацію, блок процедур
виконання бюджету, облік і звітність);
2. Збалансованості (Витрати органів влади на бюджет повинні
відповідати сумі доходів за відповідний бюджетний період);
3. Незалежності (державний бюджет України та муніципальні бюджети є
незалежними). Незалежність бюджетів, передбачених відповідними
джерелами фіксації доходів, право відповідних державних органів
використовувати доходи відповідно до законів України;
4. Повноти (у бюджеті всі доходи та витрати є бюджетами, відповідно до
правил держави та місцевих органів влади);
5. Обґрунтованості (бюджет базується на реалістичному
макроекономічному та соціальному розвитку держави та розрахунку доходів
і витрат, що здійснюються відповідно до затверджених процедур і
положень);

8
6. Ефективності (при підготовці та виконанні бюджетів усіх учасників
бюджетного процесу слід прагнути до досягнення запланованих цілей для
збору мінімального обсягу бюджету та досягнення максимальних результатів
для використання певних бюджетних коштів);
7. Субсидіарності (розподіл витрат між державним бюджетом та
місцевими бюджетами має базуватися на максимально можливому
наближенні державних послуг безпосередньо до їхніх клієнтів);
8. Цільове використання бюджетних коштів (бюджетні кошти мають бути
використані тільки для цілей, зазначених у бюджетних цілях);
9. Справедливості і неупередженості (бюджетна система України
ґрунтується на принципах справедливого і неупередженого розподілу
соціального багатства між громадянами і територіальними громадами);
10. Громадськості та прозорості (затверджуються державний бюджет
України та місцеві бюджети та рішення про звіт про їх виконання відповідно
до визнаних Верховною Радою України, Верховною Радою АРК та
компетентними радами); [2] Важливим у нормативних актах, що регулюють бюджетні відносини, є
бюджетна класифікація, єдина систематична, функціональна група доходів і
витрат за однорідними характеристиками, які забезпечують національну та
міжнародну порівнянність бюджетних даних.
Організація бюджетної системи включає:
 консолідований (консолідований) бюджет;
 нормативно-правова база;
 органи управління;
 складні фінансові відносини між податковими і неподатковими
платежами та отримувачами місцевого та державного бюджетів.[20, c. 58] Структура бюджетної системи, розроблена при Кабінеті Міністрів
України та затверджена Верховною Радою України. За даними Верховної
Ради України від 12 липня 1996 р. № 327 структура бюджетної класифікації
Україна складається з наступних розділів:

9

Розділ I. Дохід.
Розділ II Витрати бюджету.
1. Функціональна структура витрат.
2. Відомча структура витрат.
3. Економічна структура витрат.
Розділ III. Фінансування бюджету.
1. Фінансування за типом кредитора.
2. Фінансування за видами боргу.
Розділ IV Державний борг.
Відповідно п. 2 зазначеної постанови Верховної Ради України,
затвердженої Міністерством фінансів України за поданням відповідних
міністерств та органів влади, затверджено структуру класифікації відомчих
витрат України. [7, C 114-115] 1.2. Нормативно-правове регулювання бюджетних відносин в Україні.
Бюджетна система та регулювання бюджетних відносин в Україні
здійснюється на основі правового регулювання через джерела зазначені в
статті 4 Бюджетного кодексу України, а саме:
1. Конституція України;
2. Бюджетний кодекс;
3. Бюджетна декларація;
4. Закон про державний бюджет України;
5. Інші закони, що регулюють бюджетні відносини;
6. Нормативні акти Кабінету Міністрів України;
7. Нормативні акти виконавчих органів;
8. Прогнози муніципальних бюджетів;
9. Рішення про місцевий бюджет;
10. Рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністрацій та органів місцевого самоврядування. [2]

10
При реалізації бюджетних відносин положення законів застосовуються
лише в тій мірі, в якій вони відповідають Конституції України, Бюджетному
кодексу та Закону про Державний бюджет України.
Конституція України регулює питання, пов'язані з функціонуванням
бюджетної системи:
— механізм прийняття законів України;
— повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів,
місцевих органів влади;
— основи бюджетних положень.
Закон "Про Державний бюджет України" визначає видатки бюджету на
загальні соціальні потреби та їх масштаби і цілі. Держава повинна прагнути
до збалансованого бюджету для України, оскільки це один з основних
принципів.
Державний бюджет України щорічно затверджується Верховною
Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на
інший період.
КМУ, не пізніше 15 вересня кожного року, подає до Верховної Ради
законопроект про державний бюджет України на наступний рік. Окрім
законопроекту наступного року, також буде надана інформація про стан
виконання державного бюджету України цього року.[3] Повноваження Верховної Ради України:
— прийняття законів;
— затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;
— контроль виконання державного бюджету України, прийняття рішення
про звіт з виконання;
— затвердження національних програм економічного, науково-
технічного, соціального, національного культурного розвитку та охорони
навколишнього середовища;
— розгляд та прийняття рішення про затвердження Програми діяльності
Кабінету Міністрів України;

11
— затвердження рішень про надання кредитів та економічної підтримки
Україні іноземним державам та міжнародним організаціям, а також
отримання кредитів від іноземних банків та міжнародних фінансових
установ, не включених до державного бюджету України, та контроль за їх
використанням;
— призначення та звільнення голови та інших членів Рахункової
палати.[8, С 154-155] Повноваження Президента України:
— звертатися до Верховної Ради України з повідомленнями до населення
та щорічними та надзвичайними повідомленнями про внутрішню та
зовнішню ситуацію;
— призначати Прем'єр-міністра України за згодою Верховної Ради
України та припиняти його повноваження і виносити рішення про його
відставку;
— призначати, на прохання Прем'єр-міністра України, членів Кабінету
Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади
та керівників місцевих органів державного управління та припиняти їх
повноваження на цих посадах;
— формування міністерств та інших центральних органів виконавчої
влади Прем'єр-міністром України, що діє в рамках ресурсів, передбачених на
утримання виконавчих органів, реорганізація та ліквідація їх;
— скасовувати акти КМУ та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
— створювати консультативні, дорадчі та інші підпорядковані органи та
служби у межах ресурсів, передбачених у Державному бюджеті України для
здійснення своїх повноважень;
— підписувати закони, прийняті Верховною Радою України;
— має право накласти вето на закони, прийняті Верховною Радою
України, а потім повернути їх для повторного розгляду Верховною Радою
України.
Повноваження Кабінету Міністрів та інших виконавчих органів:

12
— забезпечення державного суверенітету і економічної незалежності
України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання
Конституції і законів України, актів Президента України;
— забезпечує фінансову, цінову, інвестиційну та податкову політику;
політику у сфері зайнятості, соціального захисту, освіти, науки та культури,
охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки та охорони
природи;
— розробляє та впроваджує загальнодержавні програми економічного,
наукового, технічного, соціального та культурного розвитку України;
— розробляє проект закону про державний бюджет України та забезпечує
виконання державного бюджету, затвердженого Верховною Радою,
повідомляє Верховну Раду про її виконання;
— керує та координує роботу міністерств та інших органів виконавчої
влади;
— Кабінет Міністрів України в межах своєї юрисдикції видає рішення та
розпорядження, які є обов'язковими для виконання. Акти Кабінету Міністрів
України підписує прем'єр-міністр України. Нормативні акти Кабінету
Міністрів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади
підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. [8, C 156] Специфіка виконання виконавчої влади в містах Києві та Севастополі
визначається окремими законами України.
Склад місцевих державних адміністрацій складається з керівників
місцевих державних адміністрацій, призначених і звільнених Президентом
України за поданням Кабінету Міністрів України. Глави місцевих державних
адміністрацій у виконанні своїх повноважень несуть відповідальність перед
Президентом України та Кабінетом Міністрів України, а також підзвітні та
контролюються виконавчими органами вищого рівня. Місцеві державні
адміністрації підзвітні та контролюються радами щодо повноважень, наданих
їм компетентною районною або обласною радою.

13

Розділ 2. Особливості бюджетної системи України

2.1. Державний бюджет України: підходи до формування та розподілу
Надходження до державного бюджету — це кошти, які включаються до
доходів державного бюджету для фінансування запланованих видатків.
Надходженнями до бюджету — це доходи бюджету та витрати на
фінансування. Бюджетний дефіцит фінансується за рахунок запозичень.
Доходи бюджету поділяються на наступні розділи:
1) перекази;
2) доходи від операцій з капіталом;
3) неподаткові надходження;
4) податкові надходження.
Класифікація бюджетного фінансування базується на категоріях
кредиторів (або боржниках) та типах боргових інструментів.
Грошові перекази — це гроші, які отримуються безкоштовно і
безповоротно. Ці кошти можуть бути отримані з різних частин бюджетної
системи державними органами, органами Автономної Республіки Крим,
органами місцевого самоврядування, іншими державами та міжнародними
організаціями. Частка переказів у доходах з державного бюджету незначна і
становить 0,15% від її загальної суми. [2] Друга група надходжень з державного бюджету — доход від капіталу —
має відносно невелику частку структури доходів — близько 1,5%. Ця група
включає доходи від продажу дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів,
а також запаси з державних резервів.
Неоподатковуваний дохід — дохід у неподаткових формах.
Неоподатковуваний дохід для державного бюджету це:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) плати за управління та доходи, доходи від некомерційного та побічного
продажу;
3) доходи від штрафів та фінансових санкцій;
4) інші неоподатковувані доходи.

14
Неподаткові надходження — це стаття бюджету, яка посідає друге місце
у структурі доходів, на яку припадає близько 25% доходів бюджету. Доходи
від нерухомого майна та підприємницької діяльності включають в себе:
оренду нафти і газу для власного видобутку, доходи від продажу
надлишкового озброєння; Плата за транспортування нафти і газу через
Україну; Дивіденди від акцій, державні акції в капіталі господарських
товариств, лізингові платежі за оренду державного майна тощо [9, с. 95-97] Податкові надходження — це доходи, які включаються до державного
бюджету у вигляді національних та місцевих податків, зборів та інших
обов'язкових платежів. Частка цих доходів у структурі доходів державного
бюджету становить від 65 до 70%, а частка ВВП — від 9 до 12%. До
податкових надходжень включають прямі та непрямі податки, збори та
обов'язкові платежі. Зокрема, податкові надходження включають податки на
доходи, ринкову вартість активів, платежі за використання природних
ресурсів, акцизи, ПДВ, імпортні мита, роялті тощо. Джерелами фінансування
державного дефіциту є внутрішні та зовнішні запозичення. Водночас вони не
можуть бути використані для підтримки поточних державних витрат. У
винятку можуть бути випадки, коли це необхідно для збереження загальної
економічної рівноваги. Випуски центрального банку не повинні
використовуватися для фінансування державного дефіциту. Максимальний
розмір внутрішнього та зовнішнього державного боргу визначається Законом
про Державний бюджет (або рішенням місцевого бюджету). В Україні, згідно
з індикативним показником, вартість основної суми державного боргу не
повинна перевищувати 60% ВВП. [14, C. 184-184] Доходи до державних цільових фондів включають обов'язкові
відрахування від юридичних та фізичних осіб до державних цільових фондів.
Такі відрахування здійснюються з метою фінансування державних цільових
програм. Частка державних цільових фондів становить до 0,3% державного
бюджету. Зокрема, до складу групи в різні періоди нашої країни входили
відрахування на: здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії на

15
ЧАЕС; соціальне забезпечення; сприяння зайнятості; інноваційний фонд;
соціальний захист інвалідів; захист навколишнього середовища; будівництво,
реконструкція, ремонт та утримання автомобільних доріг загального
користування; фінансувати витрат на авіаційне та інше фінансування.
До категорії «інші доходи» відноситься дохід у вигляді надлишкового
доходу над витратами Національного банку України; Кошти, отримані від
розміщення внутрішніх позик; Доходи у вигляді погашених державних
позик, процентних кредитів, наданих державою, та позик; Кошти вилучені з
безхозного майна та ін. [9, c. 101] У той час як державний бюджет розрізняє бюджетні видатки та витрати
бюджету. Видатки бюджету — це виділені кошти на фінансування програм і
заходів бюджету. Витрати, які не беруть до уваги ці фінансові ресурси,
використовуються для погашення заборгованості за бюджетними
зобов'язаннями та поверненням занадто великої кількості до бюджету.
Видатки включають витрати бюджету та кошти, призначені для погашення
капіталу, що виділяється в процесі бюджетного фінансування.
Видатки на здійснення державного та муніципального бюджетів
поділяються на такі групи:
1. Видатки, за даними Криму та місцевого самоврядування, не
переносяться, як це здійснюється з державного бюджету України. Коштує
конституційний порядок; територіальна цілісність і суверенітет, незалежність
судової влади та інші;
2. Видатки на забезпечення національних функцій, але передані Криму та
місцевим органам влади. Такі витрати базуються на принципі субсидіарності
для забезпечення найбільш ефективного використання;
3. Видатки на реалізацію прав та обов'язків Криму та органів місцевого
самоврядування.
Збори за пунктами 2 та 3 покриваються місцевими бюджетами. [19] Видатки бюджету класифікуються за певними критеріями.

16
1) функції виконання, відповідні збори. Ці критерії враховуються у
функціональній класифікації витрат бюджетів;
2) економічні характеристики операцій, в яких здійснюються видатки.
Таким чином проводять економічну класифікацію бюджетних видатків;
3) на основі ключових питань вести відділ класифікації витрат;
4) бюджетна програма розбивки витрат. [10, c. 217] Витрати через функціональну класифікацію, у свою чергу, поділяються
на загальні витрати на забезпечення функцій держави, Криму або місцевого
самоврядування. Видатки з державного бюджету — витрати на фінансування:
— управління, законодавство та виконавча влада;
— національна оборона;
— освіта та охорона здоров'я;
— соціальний захист та соціальне забезпечення;
— культура та мистецтво;
— розвиток телебачення, радіо, преси, видавництв та інформаційних
агентств;
— фізична культура та спорт;
— державні програми (регіональний розвиток, екологічна рекультивація
тощо);
— поповнює державні резерви і резерви;
— обслуговування державного боргу;
— інші програми, які є суто національними.
Основними видатками бюджету Криму та місцевих бюджетів є:
— витрати на державне управління (національний, регіональний,
районний, міський, міський та сільський);
— витрати на освіту та охорону здоров'я;
— соціальний захист та соціальне забезпечення;
— витрати на розвиток культури і мистецтва;
— витрати на фізичну культуру і спорт.

17
З економічних причин видатки розподіляються на поточні видатки,
інвестиції та фінансування. Поточні видатки включають загальні фонди та
рух капіталу — занадто специфічні. Інвестиції — це витрати бюджетів для
фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Це, зокрема, витрати
на фінансування капітальних інвестицій на виробничі та невиробничі цілі,
структурну перебудову економіки, виплату субсидій та інші витрати,
пов'язані з розширеним відтворенням. Вони становлять близько 9-10% витрат
бюджетів. [11, с. 313-314] Поточні витрати включають невиробничі витрати: фінансування
національної оборони, державного управління, судочинства, правоохоронних
органів, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури та
мистецтва тощо. Вони становлять приблизно 90% загальних витрат бюджету.
Кредити — операції, пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах
повернення, виплати та строку погашення. На основі кредитування є
зобов'язання до бюджету, які включають повернення коштів, отриманих у
бюджет.
2.2. Місцеві бюджети як складова частина бюджетної системи України
З появою органів місцевого самоврядування формувалися місцеві
бюджети. Вони знаходяться в федеральних і унітарних державах. Державна
структура та національні особливості організації місцевого самоврядування
мають значний вплив на функціонування місцевих домогосподарств.
Місцеві бюджети — це кошти, призначені для виконання завдань та
функцій органів самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів —
складової системи державного бюджету та фінансової бази діяльності
муніципальних органів — передбачено фінансування заходів з економічного та
соціального розвитку у відповідній сфері. [2] Відповідно до ст.43 Конституції України органи місцевого
самоврядування:
— здійснюють управління майном, що є спільною власністю;

18
— затверджують програми соціально-економічного та культурного
розвитку та контролюють їх виконання;
— затверджують бюджетів відповідних територіальних одиниць для
управління та контролю за їх виконанням;
— визначення місцевих податків і зборів відповідно до вимог закону;
— створення, реструктуризація та ліквідація муніципальних підприємств,
організацій та установ.
При виконанні своїх завдань і функцій між місцевими бюджетами, з
одного боку, і юридичними особами та особами, що працюють на цій
території, з іншого боку, формуються економічні відносини щодо мобілізації
та використання цих бюджетних ресурсів. Крім того, економічні відносини
виникають через перерозподіл фінансових ресурсів між місцевими
бюджетами на різних рівнях і між ними та державним бюджетом. Останнє
обумовлене необхідністю забезпечення ефективного функціонування
кожного бюджету. [11, c. 217] До складу місцевих бюджетів входить бюджет Автономної Республіки
Крим, обласні, районні бюджети, районних бюджети у містах та бюджети
місцевого самоврядування, які є бюджетами територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об'єднань.
Частка місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього
продукту та у зведеному бюджеті відіграє не лише економічну та соціальну,
але й важливу політичну роль. Це свідчить про залучення місцевого
самоврядування до виконання соціально-економічних завдань розвитку
суспільства та обмеженості функцій центральних органів влади. Це є
важливою передумовою побудови демократичної держави з незалежною та
незалежною діяльністю органів місцевого самоврядування для наближення
України до європейської спільноти. До основних положень Європейської
хартії про функціонування органів місцевого самоврядування належать:
— місцеві органи влади мають право на власні кошти;

19
— рівень фінансування повинен відповідати завданням, які
виконують місцеві органи влади;
— місцева влада має право вільно розпоряджатися власними
фінансовими ресурсами;
— частина фінансування повинна бути сформована за рахунок
місцевих податків і зборів;
— місцеві органи влади уповноважені встановлювати місцеві
податки та збори за законом;
— процес створення фінансових ресурсів повинен бути гнучким і
забезпечувати відповідність наявних ресурсів підвищеним витратам на
виконання завдань місцевих органів влади;
— погано зрозумілі муніципалітети захищені шляхом усунення
фінансових дисбалансів (фінансового вирівнювання);
— перевагою вибору форм грантів є гранти, які не призначені для
фінансування конкретних проектів і не обмежують свободу муніципалітетів.
[12, c.174] Україна приєдналася до Європейської хартії в 1996 році. Тим часом до
Європейської хартії місцевого самоврядування приєдналося більше 30 країн.
Забезпечення незалежності органів місцевого самоврядування значною
мірою визначається рівнем їхньої фінансової автономії. Це фінансова
незалежність, яка характеризує незалежність держави в цілому, можливості її
економічного розвитку, ступінь демократизації і свободи громадян.
Успішний розвиток держави може мати місце тільки в тому випадку, якщо
місцеві органи самоврядування мають фінансову незалежність. До гарантій
включають витрати бюджету на розвиток місцевого самоврядування:
1) погашення основної суми боргу за Автономною Республікою Крим та
місцевого самоврядування;
2) інвестиції;
3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів
місцевого самоврядування у статутні фонди підприємств.

20
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є частиною спеціального фонду
для місцевих бюджетів. У той же час, бюджет Автономної Республіки Крим і
міських бюджетів можуть бути виділені тільки з точки зору дефіциту
бюджету з дефіцитом. Бюджетний дефіцит Автономної Республіки Крим та
міські бюджети можна покрити за рахунок запозичень. Затвердження
обласного, районного, районного у містах, сільського та селищного бюджетів
з дефіцитом не допускається. При цьому відповідно до ст. 73 Бюджетного
кодексу України надає кредити місцевим бюджетам. З метою задоволення
прогалин тимчасової ліквідності, які виникають під час виконання загального
фонду місцевого бюджету, Рада міністрів Автономної Республіки Криму,
місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад за
короткостроковим рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Криму
або компетентного ради можуть отримувати кредити для установам на строк
до трьох місяців, але протягом поточного бюджетного періоду. Порядок
отримання таких кредитів визначається Міністерством фінансів України.
Надання кредитів з одного бюджету до іншого заборонено. [2] Запозичення в місцевих бюджетах здійснюється з певною метою і
підлягає обов'язковому поверненню. Включення до відповідних бюджетів
може бути зроблено лише до бюджету розвитку. Держава не несе
відповідальності за запозичення місцевих домогосподарств. Витрати на
обслуговування боргу здійснюються за рахунок бюджету загального фонду.
Витрати на обслуговування боргу місцевих домашніх господарств може
протягом бюджетного періоду, в якому планується обслуговування боргу, що
не перевищує 10% від загального обсягу видатків загального фонду
відповідного місцевого бюджету.
Якщо в погашенні основної суми боргу та оплати послуг, яка
встановлюється в договорі між кредитором і позичальником, має місце
порушення графіка погашення позичальника, рада про яку йде мова, не має
право на запозичення протягом найближчих п'яти років, Порядок надання

21
кредитів місцевих бюджетів визначаються Кабінетом Міністрів України
відповідно до встановленого Бюджетним кодексом України умов. [10, c. 184] Як встановлено Бюджетним кодексом України джерела доходів не
забезпечують, що у них є достатні фінансові ресурси, автономія місцевої
влади здійснювати свій власний в межах фіскальної політики і стимулювання
соціально-економічного зростання. Тому економісти вважають, що необхідно
збільшити доходи домогосподарств для місцевого розвитку за рахунок:
— доходів з місцевого бюджету від використання та приватизації
муніципальних об'єктів нерухомості, що створюються шляхом фінансування
інвестиційних проектів за рахунок бюджету розвитку;
— частину доходу від зовнішньої діяльності, встановленої рішенням
компетентної ради з місцевого бюджету;
— частину надходжень від діяльності бюджетних установ та організацій,
які проводяться за рахунок місцевих бюджетів, що визначається
відповідальною місцевою бюджетною радою. [18] Економічне обґрунтування розміру ресурсів, які необхідно
мобілізувати в домогосподарствах самоврядування, вимагає достовірної
інформації про формування та рух фінансових ресурсів у певній сфері. З цією
метою доцільно розробити консолідовану територіальну фінансову
рівновага, що відображає ресурси та використання на всій території,
незалежно від структури власності та ступеня підпорядкування економічних
одиниць. Підготовка балансу повинна бути невід'ємною частиною роботи з
підготовки, перегляду та затвердження бюджету самоврядування, для чого
необхідно визначити та організувати форми отримання корпоративної
планової та звітної інформації.
У сфері місцевих бюджетів та регулювання міжбюджетних фінансових
відносин першочергове значення має створення бюджетної політики для
забезпечення гармонійного поєднання принципів єдиного бюджету з
елементами децентралізації. Розподіл функцій та повноважень між органами
державної влади та органами місцевого самоврядування на різних рівнях, у

22
тому числі у сфері міждержавних податкових відносин, має відповідати
положенням та принципам регіональної державної політики, затвердженим
Указом Президента. Істотним елементом фіскальної політики є оптимізація
відносин між місцевими домогосподарствами для розмежування
повноважень між місцевими органами виконавчої влади, місцевими органами
влади та місцевими органами влади територіальних громад щодо формування
домогосподарств. [6] 2.3. Аналіз бюджетного механізму України на сучасному етапі
За статистикою Держстату, ВВП України сповільнився з 3,8% до 2,8%
у третьому кварталі. Протягом п'яти років ні президент, ні уряд не хотіли
нічого робити, щоб почати розвиток виробничої, аерокосмічної,
машинобудівної, суднобудівної та легкої промисловості. [4] Дефіцит зовнішньої торгівлі послугами і товарами сьогодні є різницею
між імпортом і експортом однакових товарів і послуг. В даний час ця
величина перевищує 60% — до 6,5 млрд. дол. Це є доказом того, що наша
країна не є виробником.
Цікаво також, що імпорт товарів і послуг з Російської Федерації
збільшився до 21%. Росія як і раніше залишається найважливішим
зовнішньоторговельним партнером України.
У зв'язку з тим, що в Україні існує олігархічна економіка, у нас будуть
значні проблеми з майбутнім обмінним курсом. Нині валютні резерви НБУ
більш ніж на 40% нижчі за необхідні. Зараз вони складають близько 18
мільярдів доларів.
А це, у свою чергу, означає, що "сильні в цьому світі" виснажують
ресурси держави, вивозять валюту, а потім страждають звичайних громадян
своїми діями. Державний бюджет є найважливішим фінансовим документом
держави. На даний момент, проте, ніщо не призначене для людей і малого /
середнього бізнесу. Це бюджет для олігархічних систем, погашення боргів,
виплати та субсидії.

23
Звичайний бізнес залишився позаду, оскільки бюджет розраховувався
на основі старого податку на прибуток, а не на основі ПНВК.
Сьогоднішні лідери мають в руках ресурси у багато разів більші, ніж
МВФ, але вони нічого не роблять для їх реалізації. Зрештою, ПНВК
забезпечує додаткове зростання ВВП не менше 1% на рік і приплив
інвестицій не менше 110 млрд. грн. на рік.
На жаль, законодавство, що забороняє передачу податкової бази
"країнам з низьким рівнем оподаткування", не було представлено владою,
навіть незважаючи на те, що був розроблений закон про кроки BEPS. Таким
чином, немає бюджету і не збільшується дохід від офшорів.
Доходи держбюджету складають 1 трлн. гривень. У оновленому
бюджеті уряд збільшив план доходів і витрат на 18 млрд. грн.
Найважливішими статтями збільшення доходів були:
— корпоративний податок (переоцінений);
— збільшення трансферту прибутку від НБУ;
— збільшення орендного доходу через підвищення цін на газ.
За доходами, вагому складову має перерахування прибутку НБУ — 47
млрд. грн. Доходи від "євробанків" оцінювалися в 4 млрд. грн.
Для покриття дефіциту Пенсійного фонду передбачено 167 млрд. грн.
Цей показник збільшився на 27,7 млрд грн порівняно з 2018 р.
У переглянутому проекті бюджету на 2019 рік "теплі кредити"
залишилися на рівні 400 млн. грн. фонд енергоефективності залишився на
рівні 1,6 млрд. дол.
Ціна на газ для населення вже збільшилася на 23,5%. Навіть за старою
ціною на носій, заборгованість постачальників природного газу склала 16,7
млрд. грн. Для центрального опалення та гарячого водопостачання — 10,8
млрд. грн.
Пропозиція про субсидії передбачає три субсидії на загальну суму 58
млрд. грн., Що становить 13 млрд. дол. США порівняно з 2018 р. Загалом
відбудеться часткова монетизація субсидій.

24
Під час російської агресії пріоритет має мати національна оборона. Але
в проекті державного бюджету витрати на Міністерство внутрішніх справ
дещо зростають на 25%, а витрати на СБУ зростають на 17%.
У проекті держбюджету на 2019 р. Загальний обсяг оборони всіх
основних розпорядників бюджетних коштів забезпечить 110,9 млрд. грн. Це
на 17%, або на 18,6 млрд. більше, ніж у 2018 році. Крім того, у проекті
бюджету пропонується зменшити витрати на житло для військових на 17,4
млн. грн., або на 2% менше, ніж у 2018 році.
У проекті державного бюджету на 2019 рік на освіту виділено 126
млрд. грн. це на 17% більше, ніж у 2018 році. 93% це витрати на споживання
і лише 7% витрат на розвиток. [3] Загалом середня освіта передбачає витрати на загальну суму 71,8 млрд.
грн., що на 7,8 млрд. більше, ніж у попередньому році. На загальну середню
освіту припадає 59% усіх видатків на освіту. З них 98,6% становлять
споживчі витрати і 1,4% витрати на розвиток, вища освіта виділена на 36,7
млрд. грн., або на 1,5 млрд. грн., а 35,5% всіх видатків на освіту — на вищу
освіту. З них 93,7% — це споживчі витрати і 6,3% — витрати на розвиток.
На підвищення кваліфікації працівників різних центральних органів
призначено 1,3 млрд. грн.
Загальні витрати на охорону здоров'я всіх основних розпорядників
бюджетних коштів становлять 186,6 млрд. грн. це на 18,4%, або на 34,4 млрд.
більше, ніж у 2018 році.
Зокрема, збільшилися витрати: на реалізацію державних інвестиційних
проектів у сфері охорони здоров'я на 1,3 млрд. грн, централізованих
закупівель ліків для лікування серцево-судинних, судинних,
цереброваскулярних і онкогематологічних захворювань на 626 млн. грн.
громадянин України за кордоном склав 300 млн. грн., А також медичну
субсидію з держбюджету для місцевих домогосподарств — 190,9 млн. грн.

25
Розділ 3. Перспективи розвитку бюджетної системи України
3.1. Проблеми функціонування бюджетної системи та можливі шляхи
їх вирішення
Сучасний розвиток економіки нашої країни потребує вдосконалення та
застосування реформ щодо бюджетних взаємозв’язків за доходами та
видатками і міжбюджетних відносин. Якщо бюджетні відносини не
піддаються належному законодавчому регулюванню, то це може призвести
до негативних наслідків. Розглянемо ці наслідки:
— недоотримання платежів до державного бюджету, і як в
результаті затримка фінансування видатків;
— відсутність відповідальності за порушення законодавства;
— недостатній контроль за використанням бюджетних ресурсів, що
призводить до втрат бюджетних коштів та ін. [17, c. 155] Все це потребує розгляду і застосування методів щодо удосконалення
бюджетного процесу.
Розглянемо найсуттєвіші недоліки(проблеми) бюджетного устрою
України. Розпочнемо з проблеми збалансованості державного бюджету.
Процес розпису доходів, що надходять органам державної влади, які ними
розпоряджаються є необхідним для кожної держави. Як ми вже знаємо
бюджет являється головною ланкою фінансової системи. Ситуацію, коли
бюджетні витрати перевищують надходження називають бюджетним
дефіцитом, а ситуацію протилежну цій-профіцитом. Через незбалансованість
доходів та видатків в Україні проблема збалансованості є актуальною.
Ми аналізували принципи бюджетної системи і одним з
найважливіших є принцип збалансованості. Не можна називати бюджетом
незбалансований бюджетом так як він нездатний до виконання.
Спробуємо виявити основні причини виникнення дефіциту:
— однією з головних причин є недосконалість фінансового та
податкового законодавства, яке повинне забезпечити наповненість бюджетів

26
всіх рівнів. Через значні обсяги «тіньового сектора», бюджети
недоотримують щорічно близько 10 млрд. грн.;
— не достаток контролю над рухом готівки, через що майже третина
платників податків ухиляється від сплати;
— спад виробництва, що призводить до втрати значної частини
доходів бюджету;
— недодержання розрахунково-платіжної дисципліни та значний
борг підприємств ,призводить до втрати 5 млрд. грн.;
— зростає обсяг бартерних операцій, в результаті втрати становлять
1,5-2 млрд. грн.
Дефіцит державного бюджету України за січень 2014 року склав 1,607
млрд грн, або 2,5% від граничного рівня дефіциту на рік (71,564 млрд грн).
Неможлива макроекономічна стабільність без забезпечення
збалансованого бюджету. Я вважаю, скорочення державного дефіциту
можливе при проведенні ефективної податкової реформи, посилення
відповідальності за ухиляння від сплати податків та інше. [13, C. 139-141] Розглянемо проблеми бюджетного процесу. В Україні бюджетний
процес – це регламентований бюджетним законодавством процес складання,
розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а
також контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Проблеми
бюджетного процесу доцільно буде розділити на категорії:
— проблеми на стадії прийняття бюджету;
— проблеми під час виконання бюджету;
— проблеми контролю.
В Україні проблемою завжди була несвоєчасність дій органів
державної влади. А те що необхідно приймати бюджет кожний рік лише
ускладнювало проблему.
Проблематичність прийняття бюджету та затвердження його в строк
обумовлена політичною нестабільністю та тим, що представники влади

27
відстоюють власні інтереси. В нашій країні невчасне затвердження бюджету
стало вже традицією аніж винятком.
Наступною проблемою є нестратегічність в бюджетному процесі,
бюджет планується на рік в той час як розвиток як складових держави так і
самої держави в цілому потребує стратегічного довгострокового плану. В
результаті ми бачимо що між бюджетної і соціальної стратегії немає ніякого
взаємозв’язку.
Під час стадій прийняття бюджету та його виконання виникає ще одна
проблема прозорості бюджетного процесу. В Україні бюджетний процес
відірваний від громадськості, тобто немає ніякого зв’язку з публічними
слуханнями і обговореннями, також ніхто ніколи не чув про незалежних
експертів та аналітиків, які зацікавлені бюджетному процесі та реалізації
бюджету. [20, c. 316] Тож можна зробити висновок спираючись на українську практику
формування бюджетів, що бюджетне законодавство погано узгоджується з
податковим законодавством та іншими законами.
Говорячи про проблеми, не можна не звернути уваги на міжбюджетні
відносини в Україні, система яких формувалась хаотично і непередбачувано.
Це значною мірою вплинуло на ефективність прогнозування та управління
бюджетними коштами. В системі міжбюджетних відносин присутні
проблеми, які потребують негайного вирішення.
Найсуттєвішою проблемою є незацікавленість місцевих органів влади у
збільшенні частки власних надходжень. В зв’язку з цим основна частка
доходів формується передусім від відрахувань загальнодержавних податків і
зборів. Відсутність прагнення до збільшення дохідної частини на місцевому
призводить до недостатньо ефективного функціонування системи
міжбюджетного фінансування. [14, c. 216] До проблем міжбюджетних відносин можна віднести:
— низький рівень обґрунтованості й прогнозованості дохідної
частини місцевих бюджетів;

28
— недоотримання коштів місцевими бюджетами на утримання
об’єктів соціальної інфраструктури;
— заборгованість між бюджетами різних рівнів.
Збалансовані міжбюджетні відносини являються однією з основних
складових бюджетної політики. Для досягнення ефективного
функціонування системи бюджетних відносин необхідно чітко визначити
обов’язки органів влади різних рівнів та ефективність виконання ними своїх
повноважень. Але в Україні система органів влади зосереджена на
централізації, незважаючи на ступінь незалежності місцевих органів влади.
[20, c. 199] Дієва модель міжбюджетних відносин — запорука створення стабільної
регіональної економіки, гарантія ефективного витрачання коштів місцевого
та державного бюджетів. Тому цій проблемі та шляхам її вирішення потрібно
приділяти особливу увагу з боку органів державної влади.
3.2. Альтернативні варіанти наповнення доходної частини бюджету
України
На сучасному етапі свого розвитку Україна повинна прагнути до
збільшення обсягу бюджетних видатків. Метою є фінансування цілей
реалізації:
— соціальних програм;
— державного будівництва;
— соціально – економічного розвитку.
Для досягнення цих цілей, повинні бути у державі необхідні кошти,
щодо України ця потреба не повинна привести до збільшення позичкового
фінансування бюджету, особливо з зовнішньої сторони. Потрібно зберегти
можливість залучатись до інструментів позичкового фінансування лише у
випадку депресії та стагнації з метою зменшення обсягів зовнішньої
заборгованості. Процес позичкового фінансування супроводжує ряд
макроекономічних проблем та загроз. Тож стратегія держави повинна бути
спрямована на пошук альтернатив. Тобто наповнення бюджету шляхом

29
політики оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки. Я
вважаю, що пріоритетними шляхами досягнення результатів такої політики
повинні бути:
— ефективне фінансування завдань, які знаходяться в компетенції
держави та місцевої влади;
— розвиток страхових механізмів та принципів таких як пенсійне
забезпечення, медичне обслуговування, фінансування отримання вищої і
спеціальної освіти і т.д.;
— заохочення суб’єктів господарської діяльності(особливо тих, які
отримують державну фінансову підтримку у вигляді пільг, дотацій, субсидій
і т.д.)до комерційного кредитування;
— розвиток інститутів та інструментів фондового ринку;
Протягом довгого періоду часу в Україні вже виробилось прагнення дії
монетарної політики щодо накопичення золотовалютних резерві(ЗВР), які
протягом останніх років зросли до 12 млрд. дол., що становить 21% від ВВП.
[4] Але спрямування золотовалютних резервів на фінансування
бюджетних програм, звісно, недоцільне. Окрім того, вони використовуються
на залучення інвестиційних кредитів(як гарантійний фонд), довгострокове
рефінансування банківської системи(як фонд для неї). Пам’ятаючи про
ліквідність банківської системи потрібно звертати увагу на можливість
інфляційних наслідків при використанні коштів ЗВР.
Важливим кроком для збільшення акумульованих коштів фіскальними
засобами, став би продаж тимчасово вільних коштів, які знаходяться на
рахунках головних розпорядників Держказначейства, ринку міжбанківських
кредитів. Це вже практикувалось у 2000 році хоча не мало нормативного
урегулювання. Цей механізм був би досить дієвим в ситуації з потребою в
державних запозиченнях. Результатом такого механізму, який практикувався
в 2000-му році став значний обсяг залишків на рахунках уряду – 13,2 млрд.
грн. вже на початок 2004 року. [10, c. 275]

30
Одним із напрямів диверсифікації боргової політики України повинне
стати розширення місцевих позик, які поки що, ще не стали джерелом
формування доходів місцевих бюджетів. Присутність макрофінансових
ризиків(виниклих в зв’язку з непрозорістю фінансових операцій на
місцевому рівні, відсутністю належних умінь управління проектами на
місцевому рівні) стають на перешкод шляху розвитку інституту місцевих
позик. Через надто високий рівень ризику, який збільшує вартість місцевих
позик, майже немає можливості їх застосовувати.
Законодавча база не містить в собі цілісної системи регулювання
запозичень місцевих органів і є фрагментованою. Повинні встановлюватись
сума запозичень, їх мета та напрями використання, види забезпечення та
способу прав захисту кредиторів. Щорічно витрати на обслуговування боргу
не повинні перевищувати 10% витрат від загального фонду місцевого
бюджету. Попри цього законодавством не зазначено питання щодо захисту
прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками,
інструменти цільового використання запозичених коштів і т.д., в результаті
механізм регулювання місцевих позик залишається тільки в майбутній
перспективі. [21, c. 118] 3.3. Перспективні напрями бюджетної політики України
Одним із важливих аспектів дослідження проблеми розвитку сучасної
бюджетної системи є фінансова децентралізація, перший етап якої було
здійснено у 2015 році. Зауважимо, що вона полягала у:
— розширенні прав органів місцевого самоврядування (систему
вертикального збалансування усіх місцевих бюджетів замінено системою
горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій);
— збільшенні джерел формування доходів місцевих бюджетів (уведено
нові види субвенцій з державного бюджету на місця, наприклад, медичну,
освітню).
Як показують дані за 2015 рік, це поки ще не дало вагомих позитивних
результатів, адже дефіцит місцевих бюджетів істотно збільшився порівняно з

31
2014 роком. Проте уряд наполягає на продовженні реалізації таких заходів у
довгостроковій перспективі.
Зі звіту про виконання бюджету за 2015 рік досягненнями сучасної
бюджетної стратегії можна вважати те, що:
— вперше за останні 4 роки Державний бюджет України був повністю
виконаний по доходах (з табл. 1 видно, що на 100,5%);
— в рамках фінансової децентралізації збільшено доходи місцевих
бюджетів;
— профінансовано всі ключові потреби бюджету (рекордні видатки на
оборону і безпеку; жодних затримок із соціальних виплат; збільшення
капітальних видатків; зниження дефіциту з 4,9% ВВП до 2,3% ВВП).
Водночас ключовими викликами для виконання бюджету 2015 року
стали низька бюджетна дисципліна; рекордні потреби на оборону і безпеку,
обслуговування державного боргу; падіння темпів розвитку економіки;
девальвація національної валюти; скорочення експорту через санкції РФ;
відкладання видатків розпорядниками бюджетних коштів на кінець року. [12,
c. 462] Таким чином, проведений аналіз наукових джерел та офіційної
статистичної інформації довів, що наявна в Україні бюджетна система має
ряд недоліків у своєму функціонуванні, найбільш помітними з яких є такі:
— хоча дохідна частина бюджетів усіх рівнів має тенденцію до
зростання випереджаючими темпами порівняно з видатковою, її потенціалу
все одно не вистачає для повноцінного фінансування усіх державних потреб;
— вимушені заходи з оптимізації надходжень до зведеного бюджету
шляхом трансформацій у податковій системі не дають бажаних результатів, а
тільки стимулюють перехід платників податків у тіньовий сектор;
— наявний порядок бюджетного процесу не забезпечує
повноцінного контролю за виконанням бюджетів усіх рівнів та цільовим
використанням бюджетних коштів, «виживання» бюджетної сфери за

32
рахунок спеціального фонду, джерела якого здебільшого також стають
вичерпаними).

33

Висновки

Таким чином, можна констатувати, що наявна в Україні бюджетна
система та фінансові механізми її забезпечення нині не дають бажаних
результатів у функціонуванні як самої системи, так і економіки нашої країни.
Соціально-економічний рівень розвитку країни не підвищується, і водночас
бюджетна сфера не має достатніх джерел фінансування своєї діяльності.
Дефіцит бюджетів усіх рівнів залишається значним. У цій ситуації існує
нагальна потреба подальшого реформування бюджетної системи, яка, на
нашу думку, має проводитись поступово, без різких трансформацій та на
основі чіткого стратегічного орієнтира на європейську інтеграцію.
Перспективами подальших досліджень вважаємо пошук шляхів такої
трансформації.
У першому розділі було досліджено сутність та поняття бюджетної
системи, методи і принципи регулювання державного і місцевих бюджетів.
Визначено сфери впливу, та нормативно-правову базу якою регулюються
фінансово-бюджетні відносини в Україні.
У другому розділі було проаналізовано державний та місцеві бюджети,
яким чином здійснюється розподіл кошті в цих бюджетах, шляхи їх
наповнення, відповідальних за виконання цих бюджетів, їх права та
обов’язки.
У третьому розділі було розроблено ряд рекомендацій які б сприяли
подальшому позитивному розвитку бюджетної системи України, а також
були викладені можливі альтернативні шляхи наповнення бюджету та
перспективні напрямки бюджетної політики України.
Таким чином проаналізувавши ситуацію в Україні, що стосується
бюджетної системи ми маємо декілька конкретних пропозицій, а саме:
По-перше, продовження поступового перенавантаження бюджетних
обов’язків з Державного бюджету на місцеві, що сприятиме збільшенню
фінансових можливостей органів місцевого самоврядування. Але не слід
забувати, що території України мають різний рівень соціально-економічного

34
розвитку, тому не варто допускати значне збагачення більш перспективних
та економічно ефективних регіонів країни на фоні мінімального виживання
інших. Регіональний перерозподіл бюджетних коштів має залишатись та
оптимізувати фінансові бюджетні потоки на місцях.
По-друге, вищим органам влади слід продовжувати контролювати, а
органам місцевого самоврядування необхідно постійно звітувати про стан
використання бюджетних коштів з метою недопущення нецільового або
нераціонального використання бюджетних коштів, щоб не допускати
подальшого зростання дефіциту Зведеного бюджету саме за рахунок
місцевих бюджетів.
По-третє, слід здійснювати більш «м’які» податкові перетворення з
метою запобігання виходу економіки країни в «тінь». Істотний перерозподіл
податкового навантаження з одних платників на інших не принесе бажаних
результатів, якщо буде здійснюватись такими швидкими темпами і з
використанням істотних змін у ставках податків за короткий період часу.